Патологічна фізіологія / Оториноларингологія / Організація системи охорони здоров'я / Онкологія / Неврологія і нейрохірургія / Спадкові, генні хвороби / Шкірні та венеричні хвороби / Історія медицини / Інфекційні захворювання / Імунологія та алергологія / Гематологія / Валеологія / Інтенсивна терапія, анестезіологія та реанімація, перша допомога / Гігієна і санепідконтроль / Кардіологія / Ветеринарія / Вірусологія / Внутрішні хвороби / Акушерство і гінекологія
ГоловнаМедицинаВірусологія
« Попередня Наступна »
Ташута С.Г.. Загальна вірусологія, 2004 - перейти до змісту підручника

АД'ЮВАНТИ І ІМУНОМОДУЛЯТОРИ

Пріоритет у дослідженні ад'ювантів і імуномодуляторів належить угорському досліднику Jules Frend. Їм вперше отримані повні (FCA) і неповні (FIA) ад'юванти з убитими туберкульозними бацилами. Однак ці ад'юванти не одержали практичного використання для людей і тварин. У інактивованих вакцинах ветеринарного призначення широко використовують такі ад'юванти, як гідроокис алюмінію й аеросил. Ці ад'юванти добре адсорбують вірусні білки.

Сучасна ера ад'ювантів почалася з відкриттям імуностимулюючих властивостей мурамової кислоти, що міститься в стінці клітин E.coli, і одержання синтетичного препарату мурамілдипептиду (МДП). Імуностимулятори підвищують гуморальну і клітинну імунна відповідь, стимулюють природну резистентність до мікробних інфекцій, збільшують продукцію інтерферону. МДП активізує гуморальний і клітинний імунітет, біологічно нешкідливий, нетоксичний і стабільний. Він має дивну здатність підсилювати імуногенність вакцинних антигенів і в той же час не індукує гіперчутливість до хазяйських тканин, не володіє канцерогенністю і тератогенністю, а також токсичністю для мієлолімфоїдних клітин. Головна роль цих з'єднань полягає в ініціації секреторної функції макрофагів. Особлива роль ад'ювантам буде належати при створенні вакцин майбутнього.

Останнім часом широко випробується можливість створення штучних антигенів шляхом з'єднання гаптенів чи природних антигенів з неприродними поліелектролітами, що володіють здатністю до кооперативної сорбції на мембранах клітин імунної системи. Імунізація кон'югатами деяких антигенів з поліелектролітами викликає значний приріст антитіл у порівнянні з чистим білком.

Методи імунізації. Найбільш повноцінний противірусний захист досягається при введенні препаратів шляхами, що відповідають механізму передачі збудника в природних умовах. В даний час у промисловому птахівництві широко використовується аерозольна вакцинація птахів проти ньюкаслської хвороби, інфекційного бронхіту, а велика рогата худоба успішно вакцинується інтраназально живими вакцинами проти інфекційного ринотрахеїту, парагрипу й інших інфекцій. Однак проблема імунізації per os до кінця не вирішена. Складні ферментативні процеси травлення впливають на розмноження вірусів, які вражають шлунково-кишечний тракт. Секреторний імунітет кишечнику є основним захисним фактором при трансмісійному гастроентериті і ротавірусній діареї поросят. Модифіковані культуральні вакцини, що містять аттенуйовані збудники, утрачають стійкість до гідролітичних ферментів травного тракту, що й обумовлює незадовільний ефект живих пероральних вакцин при цих інфекціях.


Інактивовані вакцини застосовуються тільки парентерально. До складу їх обов'язково входять ад'юванти - неспецифічні стимулятори імуногенезу.

Асоційована профілактика вірусних захворювань широко поширена в промисловому тваринництві. Для активної вакцинації часто використовують полівалентні вакцинні препарати.

Вибір вакцини. У виборі вакцини для профілактики тієї чи іншої вірусної інфекції лікар ветеринарної медицини зобов'язаний керуватися наступними міркуваннями:

1) епізоотологічною характеристикою господарства (благополучне, загрозливе в зараженні, неблагополучне), ступенем поширення інфекції, контагіозністю збудника;

2) технологією ведення тваринництва в господарстві;

3) тривалістю і напруженістю поствакцинального імунітету при застосуванні цих препаратів;

4) практичною зручністю застосування вакцини (підшкірно, аерозольно) з метою забезпечити в короткий термін створення надійного імунітету у великого числа тварин.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна "АД'ЮВАНТИ І ІМУНОМОДУЛЯТОРИ"
  1. ВЕТЕРИНАРНА ВІРУСОЛОГІЯ, ЇЇ ДОСЯГНЕННЯ І ЗАВДАННЯ В ДІАГНОСТИЦІ І ПРОФІЛАКТИЦІ ВІРУСНИХ ХВОРОБ ТВАРИН
    Вірусні інфекції сільськогосподарських тварин становлять серйозну проблему ветеринарної медицини у зв'язку з убіквітарністю вірусів, різноманітністю шляхів їх передачі, частим виникненням їх різних асоціацій, появою нових вірусних хвороб, відсутністю специфічних та ефективних засобів специфічної профілактики при багатьох захворюваннях. Економічні збитки, спричинені вірусними інфекціями, можуть
  2. СУБОДИНИЧНІ (МОЛЕКУЛЯРНІ) ВАКЦИНИ
    Відомі три методи створення субодиничних вакцин. Перший складається в одержанні великої кількості вірусу, його очищенню і виділенні імуногенних субодиниць ("спліт-вакцини"), однак цей спосіб досить дорогий і навряд чи знайде коли-небудь, промислове застосування. Другий метод - хімічний синтез специфічного імуногену, що вимагає знання структури й амінокислотного складу антигенних детермінант.
  3. ІНТЕРФЕРОН
    Роль інтерферону. Відкриття інтерферону - це новий розділ імунології - вчення про несприйнятливість організму до інфекцій. Інтерферон - особливий противірусний білок, який продукується зараженими клітинами чи цілим організмом. Відкрили його англійські вірусологи Айзекс і Лінденман (1957). Цьому відкриттю передувало велике число робіт з вірусної інтерференції. Власне, зі спостережень за цим
  4. ХІМІОТЕРАПІЯ ВІРУСНИХ ХВОРОБ
    Впливати на віруси, що проникнули в клітини, складно, основна складність сучасної хіміотерапії укладена не в токсичності препаратів на рівні клітин in vitro чи токсичності для конкретного виду клітин in vivo, а в токсичності й інших побічних ефектах на рівні організму. Хіміотерапевтичні препарати придушують здебільшого який-небудь тип вірусоспецифічних ферментативних реакцій. У результаті цього
  5. ИНФЕКЦИОННЫЙ РИНОТРАХЕИТ КРУПНОГО РОГАТОГО СКОТА
    Инфекционный ринотрахеит (лат. - Rhinotracheitis infectiosa bovum; англ. - Infectious bovine rhinotracheites; ИРТ, пузырьковая сыпь, инфекционный вульвовагинит, инфекционный ринит, «красный нос», инфекционный катар верхних дыхательных путей) - остро протекающая контагиозная болезнь крупного рогатого скота, характеризующаяся преимущественно катарально-некротическими поражениями дыхательных путей,
  6. ПРОТИВІРУСНІ ВАКЦИНИ
    Виготовлення, контроль та застосування. 1) Класифікація і типи вакцинних препаратів. 2) Інактивовані вакцини. 3) Живі вакцини. 4) Гетерологічні вакцини. 5) Субодиничні вакцини. 6) Реасортантні вакцини. 7) Рекомбінантні живі вакцини. 8) Рекомбінантні субодиничні вакцини. 9) Синтетичні вакцини. 1. Класифікація і типи вакцинних препаратів.
© medbib.in.ua - Медична Бібліотека